• Характеристика людини

    Поняття і властивості характеру людини

    07.10.2015

    Поняття і властивості характеру людини

    Кожна людина відрізняється від іншого своїм індивідуальним психологічним своєрідністю. В цьому значенні звичайно говорять про риси, характерні для даної людини. («Характер» у буквальному перекладі з грецької означає «карбування», «відбиток».) Але в психології слово «характер» має більш вузький і певний сенс. Не всяку індивідуальну особливість людини називають рисою характеру. Наприклад, такі індивідуальні психічні особливості, як гострота зору і слуху, швидкість і тривалість запам’ятовування, глибина розуму, не є властивостями характеру.

    Риси характеру і відносини особистості

    Які ж індивідуально-своєрідні психічні властивості людини називаються властивостями або рисами характеру?

    В якості прикладу візьмемо деякі прояви характеру дванадцятирічної учениці Тосі М.

    У школі дівчинка тримається завжди в стороні від інших учнів, неговіркою, губиться, ніяковіє, не піднімає руки на уроці, не висловлюється на класних зборах. Між тим у дворі будинку у неї багато подруг, вона дуже жвава, весела. Таким чином, у Тосі проявляються два різних властивості характеру. У школі проявляється сором’язливість, дівчинка губиться і ніяковіє. Вдома ж проявляється товариськість. Про товариськості Тосі ми не в змозі дізнатися, спостерігаючи її в школі, а про сором’язливість — спостерігаючи її у дворі будинку.

    Як видно з цього прикладу, кожна риса характеру виявляється лише у відповідних типових обставинах. Пояснюється це тим, що в кожній рисі характеру виражається ставлення людини до певних обставин і сторін дійсності. Тося М. бо так боязко, замкнута і сором’язлива в класі, що, будучи нещодавно перевели в міську школу сільської, ще відчужена від дитячого колективу і боїться, що над ним будуть сміятися. У себе ж на дворі вона бойка, енергійна і товариська, тому що зблизилася з сусідами, вважає себе не гірше інших дітей і рівноправно бере участь в їхніх іграх та затії.

    Під характером у психології розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які проявляються в типових для даної особистості способах діяльності, виявляються в типових обставинах і визначаються відносинами особистості до цих обставин.

    Ставлення особистості визначають індивідуальну своєрідність властивості характеру двояким чином. З одного боку, від відносин особистості залежить індивідуальне своєрідність емоційних переживань кожної типової ситуації, в якій проявляється властивість характеру. Так, у наведеному прикладі характер Тосі М. проявляється в тому, що в школі вона пригнічена, відчуває себе гірше інших дітей, боїться вчительки і товаришів, а вдома серед подруг у неї підвищений, життєрадісний настрій, вона відчуває до них симпатію та близькість. Для визначення властивостей характеру учня важливо не тільки тому описати його дії і вчинки, але і розкрити всю повноту його емоційних переживань в ряді типових ситуацій.

    З іншого боку, від відносин залежить індивідуальне своєрідність способів і якостей дії в кожній типовій ситуації. Так, у наведеному прикладі характер Тосі М. проявляється в тому, як вона себе веде в школі і вдома. Точно так само працьовитість як риса характеру проявляється, по-перше, в тому, що праця приносить людині радість, що він обтяжується безделием, і, по-друге, в тому, що він працює старанно, не відволікаючись нічим стороннім, не витрачаючи марно жодної хвилини.

    Способи та якості дій людини залежать не тільки від відносин особистості, але і від особливостей волі, почуттів, уваги, розуму, тобто від індивідуальних особливостей психічних процесів. Наприклад, старанність і акуратність, проявляються в праці, залежать не тільки від позитивного ставлення до праці, але і від зосередженості уваги, від точності і спритності рухів, від зусиль волі і т. п. Тому в залежності від переважаючого впливу різних психічних процесів на способи дії можуть бути виділені інтелектуальні, емоційні та вольові риси характеру.

    З історії вчень про характер

    Слово «характеристики» для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофраст (IV-III ст. до н. е..). Його «характеристики», однак, містять лише опис морального обличчя людини. У такому ж розумінні термін «характер» вживав Лабрюйер (XVII ст.). Таким чином, вже з самого початку слово «характер» позначає щось, що відбиває соціально-моральне обличчя людини, і в цьому значенні набуло сенс, прямо протилежний темпераментом, зумовлену властивостями організму. У XIX ст. починаючи з А. Бена, характер стали розуміти в чисто психологическомплане — як індивідуальні особливості або інтелекту, почуття і волі (А. Бен), або почуття і волі (Рібо), або тільки волі (П. Ф. Лесгафт). У XX ст. під характером стали розуміти не особливості окремих галузей психіки, а властивості цілісної особистості. Ці властивості розуміли або як різні її спрямованості — диспозиції (В. Штерн), або як основні спонукання (Л. Клагес), або як схильності і відносини (А. Ф. Лазурський). Найбільше’е значення у боротьбі матеріалізму та ідеалізму мав питання про спадкове або набуте походження характеру. І. Кант (XVIII ст.) вважав характер, на відміну від темпераменту, набутим. Однак при описі індивідуальних особливостей він не розрізняв вроджених і набутих властивостей. Рібо розумів характер як спадково обумовлений. Малапер, Фулье та інші розрізняли в характері і спадкові і набуті властивості. Полан стверджував, що характер цілком визначається умовами життя. Боротьба цих двох поглядів триває аж до нашого часу.

    Риси характеру як спонукання

    Багато рис характеру являють собою глибокі й активні спонукання, що визначають дії і вчинки людини. В однакових обставинах, керовані подібними або однаковими мотивами і відносинами, прагнучи до одним і тим же цілям, різні люди мають чітко виражену схильність до різних характерним для них способами дій для досягнення цілей. У цих схильностях і проявляється спонукаюча сила властивостей характеру. Завдяки такій рушійною силою властивостей характеру людина нерідко застосовує абсолютно недоцільні способи дії, що суперечать об’єктивним умовам. Іноді він і сам не радий своєму характеру, але не в змозі вчинити інакше. Так, у дослідженнях одного зарубіжного психолога встановлено, що деякі люди в роботі набагато більше дорожать своїми досягненнями, ніж побоюються невдачі. Тому вони схильні вибирати більш важкі експериментальні задачі, навіть якщо терплять в них невдачу. Вони схильні до об’єктивно невиправданого ризику. Інші, навпаки, більше побоюються невдачі, чим дорожать досягненнями. Тому вони надмірно обачні і вибирають легкі завдання навіть тоді, коли переконані, що можуть виконати більш важкі.

    Така схильність вибирати недоцільний, але характерний для людини спосіб дії особливо виразно проявляється в умовах великої напруги, в так званих стресових ситуаціях.

    Разом з тим якщо характерний для людини спосіб дії доцільний в даній обстановці, то він проявляє значно більшу енергію, наполегливість і працездатність у порівнянні з тими випадками, коли він змушений користуватися не відповідають його характеру способами дії.Таким чином, властивості характеру можуть заважати людині, якщо вони спонукають його діяти всупереч вимогам об’єктивних обставин. Якщо ж властивості характеру відповідають вимогам, що висуваються до людині в даній обстановці, то вони виконують позитивну роль, так як лише при цьому умови людина у змозі працювати творчо і в повну міру сил.

    Так як риси характеру спонукають людину діяти певним чином, іноді всупереч обставинам, то вони найкраще виявляються у важкі хвилини життя. Правдивість, прямота, сміливість спонукають комсомольця розкривати існуючі недоліки, якими б неприємними наслідками це не загрожувало йому.

    Характер випробовується в боротьбу з протидіючими обставинами. Активність характеру виявляється тією рушійною силою, з якої долаються несприятливі обставини. Активність характеру як спонукання істотним чином впливає на силу волі. Чим активніше властивість характеру, тим більшу силу волі виявляє людина, спонукуваний цим властивістю. Сильна воля неможлива без активних рис характеру. Виховання характеру — одна з центральних і найважливіших завдань виховання людини.

    Фізіологічні основи характеру

    Динамічний стереотип і характер

    Дак як кожне властивість характеру виявляється лише у відповідних типових обставинах, то слід припустити, що і нервово-фізіологічні механізми, від яких воно залежить, теж виявляються лише у відповідній типической, повторюваної обстановці.

    Один з таких фізіологічних механізмів — динамічний стереотип. Під динамічним стереотипом розуміють систему умовних рефлексів, що утворюються у відповідь на незмінно повторювану систему умовних подразників. В якості такої системи умовних подразників може виступити вся експериментальна обстановка, в якій проводиться досвід.

    Характерна ознака динамічного стереотипу той, що на одні і ті ж умовні подразники організм відповідає різними реакціями в залежності від обстановки. Це явище називається перемиканням. Сутність перемикання, в основі якого лежить утворення динамічного стереотипу, состоитв те, що в залежності від обстановки в центральній нервовій системі створюється різне функціональне стан. В «харчової обстановці» у стані підвищеної збудливості знаходяться, наприклад, харчові центри, і тому виникає домінанта харчової реакції (виділення слини). В «электрокожной обстановці» у стані підвищеної збудливості знаходяться оборонні рухові центри, і виникає домінанта захисно-оборонної реакції (відсмикування кінцівки).

    Подібність цих фізіологічних проявів з проявами характеру у людини полягає, по-перше, в тому, що ті ч інші прояви мають стереотипний, шаблонний для даного індивіда характер. По-друге, в тому, і в іншому випадку в залежності від обстановки один і той же індивід у відповідь на одні й ті ж подразники виявляє абсолютно різну систему стереотипних реакцій. По-третє, ті й інші мають надзвичайно стійкий і постійний характер. На підставі всіх цих схожих зовнішніх проявів можна припустити, що одна з фізіологічних умов походження властивостей характеру — утворення різних динамічних стереотипів на основі механізму перемикання.

    У людини условнорефлекторные функціональні стану нервової системи, від яких залежить різний характер динамічних стереотипів в різній обстановці, пов’язані з різним ставленням особистості до обстановки. Це підтверджується наступними експериментальними фактами. Якщо експериментатор змінює ставлення випробуваного до досвіду, роз’яснював, що в досвіді вивчаються якісь цінні властивості, наприклад сила волі або працездатність, то у піддослідних посилюється збудження, гальмування і рухливість нервових процесів, т. е. змінюється загальний функціональний стан нервової системи.

    З цих фактів видно разом з тим, що механізм перемикання, що лежить в основі властивостей характеру людини, в певному відношенні істотно відрізняється від механізму перемикання у тварин. В утворенні такого механізму у людини надзвичайно важливу роль відіграє друга сигнальна система — система мовних подразників у вигляді соціальних оцінок та інших соціальних впливів на поведінку і системи мовленнєвих реакцій, якими людина відповідає на ці впливи.

    Загальний тип вищої нервової діяльності і характер

    Інше фізіологічна умова походження властивостей характеру виявляється при зіставленні проявів характеру з проявами загального типу нервової системи.

    У цілому ряді досліджень психологи порівнювали способи дії у людей з протилежними властивостями загального типу нервової системи. Але досліджувались способи дії в одних і тих же типових ситуаціях, причому з однаково позитивним ставленням до ситуації. При этомбыло виявлено, що протилежним властивостями загального типу нервової системи відповідають психологічно протилежні способи дії. Так, було показано, що при позитивному ставленні до товаришів по класу та класного колективу в цілому учні з інертними нервовими процесами схильні до спілкування з вузьким колом добре знайомих товаришів. За своєю ініціативою вони рідко що-небудь розповідають про себе, важко заводять нові знайомства, але так само важко їм припинити спілкування зі старими знайомими. Навпаки, учні з рухливими нервовими процесами виявляють протилежні властивості в спілкуванні з людьми. Ці індивідуальні особливості в спілкуванні і являють собою властивості характеру.

    Така ж зв’язок нервових процесів з індивідуальними відмінностями способів дії виявлена в навчальній, спортивній та трудової діяльності (дослідження Б. М. Теплова, В. С. Мерліна, Е. А. Клімова). Отже, інша фізіологічна умова походження властивостей характеру — це властивості загального типу нервової системи.

    Відомо, що загальний тип нервової системи є фізіологічною основою темпераменту. Звідси випливає тісний зв’язок між темпераментом і характером. Тип темпераменту — один з найважливіших психологічних умов походження індивідуально-своєрідних властивостей характеру. Можливо, що в походженні властивостей характеру беруть участь, крім властивостей загального типу нервової системи, і інші нервово-фізіологічні властивості.

    Як було сказано, в освіті механізму перемикання, що лежить в основі властивостей характеру, важливу роль відіграє друга сигнальна система. В залежності від того, якою мірою друга сигнальна система панує над першою та яке взаємовідношення між цими системами, В. П. Павлов розрізняв три спеціальних людських типу нервової системи: «розумовий» — з переважанням второсигнальной умовнорефлекторної діяльності, «художній» — з переважанням первосигнальной і «середній» — з відсутністю переважання будь-якого з них. Можливо, що властивості спеціальних типів нервової системи також беруть участь у походженні властивостей характеру.

    Однак властивості загального типу нервової системи не визначають, яким буде характер. У людей з одним і тим же типом нервової системи може бути різний характер. Наприклад, людина зі слабким типом нервової системи може бути добрим або злим, правдивим чи брехливим, акуратним або неохайним. Тип нервової системи впливає на характер лише в двох відносинах. По-перше, він може допомагати або перешкоджати виховання певних властивостей характеру. Так, у людини зі слабким типом нервової системи важче виховати самовладання і впевненість в собі, ніж у людини сильного врівноваженого типу. По-друге, якщо в результаті соціальних умов иусловий виховання у людини склалися певні відносини особистості, то від типу нервової системи будуть залежати ті способи дії, за допомогою яких він буде висловлювати ці відносини. Працьовитість виявляється абсолютно різним чином у флегматика і холерика, а доброта сангвініка проявляється інакше, ніж доброта меланхоліка. Так, працьовитість холерика проявляється в пристрасності, поривчастої, підвищеному, але нерівному темпі роботи. Між тим у флегматика таке ж працьовитість проявляється в особливій методичності, обдуманості, розміреності рухів, рівному темпі. Доброта сангвініка яскравістю і багатством зовнішніх виразів відрізняється від стриманих, скупих проявів доброти флегматика.V. 17.3. Структура характеру та симптомокомплекси його властивостей

    Характер людини не представляє собою чисто випадковою сукупністю різних властивостей. Окремі властивості характеру залежать одна від одної, пов’язані одна з одною, утворюють цілісну організацію. Така цілісна організація називається структурою характеру. Тому, знаючи одну або кілька властивостей характеру людини, ми можемо передбачити інші, невідомі нам риси його характеру. Так, знаючи, що людина зарозумілий і пихатий, ми можемо припустити, що він недоброзичливий до людей; якщо скромна, то він — поступливий.

    Системи взаємно пов’язаних психічних властивостей називаються симптомокомплексами або факторами. Аналізуючи ці системи, ми можемо з’ясувати, чим визначається структура характеру. Наприклад, може бути виділена система полярно протилежних властивостей характеру, які проявляються у міжособистісних відносинах (умовно назвемо її системою «особистість — навколишні люди»).

    Якщо мати на увазі крайні полярно протилежні властивості, то в одних людей ця система виявляється в поєднанні самовпевненості, самовдоволення, самовпевненість, хвальковитість, агресивність, мстивість, важничанья, замкнутості, нечутливості до суспільного схвалення, зневагу до загальноприйнятих правил поведінки. У інших людей ця система виявляється в поєднанні протилежних властивостей: невпевненість у собі, скромність, поступливість, послужливість, безропотности, схильність у всьому винити себе. Такі люди відрізняються м’якістю, боязкістю, товариськістю, відвертістю, охоче виконують загальноприйняті правила поведінки. Легко бачити, що такі властивості, як важничанье, замкнутість, нечутливість до суспільного схвалення і загальноприйнятим правилам поведінки, висловлюють зневажливе ставлення до людей. Точно так само протилежна їм група властивостей — товариськість, відвертість, підпорядкування загальноприйнятим правиламповедения — висловлює протилежне ставлення до людей. Звідси ясно, що взаємно пов’язані один з одним такі властивості характеру, які обумовлені одним і тим же ставленням особистості до певної сторони дійсності.

    Системи властивостей характеру

    Розрізняють чотири системи властивостей характеру, обумовлених різними відносинами особистості.

    1. Властивості, що виражають відношення до колективу й окремих людей (доброта, чуйність, вимогливість, зарозумілість і т. д.).

    2. Властивості, що виражають відношення до праці (працелюбність, лінощі, сумлінність, відповідальне або безвідповідальне ставлення до праці тощо).

    3. Властивості, що виражають відношення до речей (акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами і ін).

    4. Властивості, що виражають відношення до самого себе (самолюбство, честолюбство, марнославство, гордість, зарозумілість, скромність тощо).

    Крім цих найважливіших властивостей характеру, існують і багато інших, що мають менше значення.

    Взаємно пов’язані один з одним властивості характеру, які залежать не від однієї, а від декількох різних відносин особистості. У систему властивостей «особистість — навколишні люди» входить цілий ряд таких, які виражають не стільки різне ставлення до інших людей, скільки різне ставлення до самого себе, наприклад: у одних людей — самовпевненість, самовпевненість, самовпевненість, хвальковитість, а в інших, навпаки, невпевненість у собі, схильність у всьому винити себе, боязкість.

    Отже, в одну і ту ж систему властивостей, обозначаемую як «особистість — навколишні люди», входять властивості, залежать і від ставлення до людей і колективу, і від ставлення до самого себе. Пояснюється це тим, що ставлення людини до різних сторін дійсності також не існують в особистості кожне само по собі і незалежно від іншого. Різні відносини також взаємно пов’язані між собою. Наприклад, ставлення до праці, речей і навіть до самого себе багато в чому залежить від ставлення до людей і до колективу. Від близькості до трудового колективу залежить і свідомість свого трудового обов’язку перед колективом, наприклад сумлінність у праці, дбайливе поводження з речами громадського користування. Навіть ставлення до самого себе багато в чому залежить і від відношення до колективу. Так, людина, близька до свого трудового колективу, не схильний до зарозумілості.

    У взаємозв’язку різних відносин особистості виявляються деякі загальні закономірності структури характеру особистості. По-перше, завдяки цьому взаємозв’язку чи є така властивість характеру, яка залежала б виключно отодного якого-небудь відношення особистості. Швидше ми повинні говорити про деяких групах властивостей, що залежать лише переважно від певного ставлення особистості. По-друге, завдяки взаємній зв’язку відносин особистості пов’язані між собою не тільки властивості характеру, які залежать від одного й того ж відносини, наприклад ставлення до людей або до праці, але в більшій чи меншій мірі взаємно пов’язані всі властивості характеру, які залежать від різних відносин. Характер людини щодо цілість. По-третє, у взаємній зв’язку відносин особистості є центральні, стрижневі відносини і залежні від них похідні.

    Структурні властивості характеру

    Центральні, стрижневі відносини особистості, оскільки вони визначаються суспільними відносинами, завжди соціально-типові. Оскільки взаємна зв’язок властивостей характеру визначається взаємним зв’язком відносин особистості, то, незважаючи на індивідуальне своєрідність і неповторність властивостей кожного окремого характеру, в основі структури характеру завжди лежать соціально-типові стрижневі відносини особистості.

    З закономірностей структури характеру випливають важливі педагогічні слідства. Абсолютно нездійсненні такі плани і програми виховної роботи, які ставлять завдання подолання окремих недоліків характеру, наприклад грубості, брехливості, і виховання окремих позитивних властивостей, наприклад ввічливості або правдивості. Не можна боротися з грубістю і виховувати ввічливість, якщо ми одночасно не виховуємо правильного ставлення до людей. Виховувати можна тільки цілу систему взаємопов’язаних властивостей. При цьому одна з найважливіших умов виховання такої системи властивостей — формування центрального, стрижневого відносини особистості.

    Цілісність характеру, однак, не абсолютна. Абсолютна цілісність характеру була б можлива тільки в тому випадку, якщо б одне центральне, стрижневе ставлення особистості повністю і без залишку визначало всі інші відносини. Це, однак, неможливо, так як в самій об’єктивній дійсності існують протиріччя. Існують суперечності між різними вимогами, які пред’являє до людини працю, виникають так звані рольові конфлікти і т. д. А так як ставлення особистості — це відображення суспільних відносин, то існують суперечності і між відносинами особистості і між обумовленими ними властивостями характеру.

    Ступінь цілісності характеру індивідуально-своєрідний. Зустрічаються люди з більш цілісним і менш цілісним,суперечливим характером. Так як властивості характеру виявляються в індивідуально-своєрідних способів дії, то в результаті протиріч у характері неминуче виникають суперечності в діях і вчинках, збоченість поведінки, порушення соціально-моральних норм. Так, в одному дослідженні було показано, що джерелом нестриманості, неприборканість, недисциплінованості, дратівливості, запальності, антисоціальних дій часто виявляються протиріччя між прагненням до зближення з дитячим колективом, прагненням дитини до позитивної оцінки вчителів і товаришів і надмірно високою думкою про себе самому, підвищеною самооцінкою. Природно, що в таких випадках основний шлях боротьби з недоліками поведінки — подолання суперечностей у характері учня.

    Структура характеру визначається не тільки взаємозв’язком окремих властивостей, але і такими властивостями, які притаманні характеру як цілого. До числа структурних властивостей характеру, по-перше, відноситься ступінь їх глибини. Більш глибокими властивостями характеру ми називаємо ті, які визначаються центральними, стрижневими відносинами особистості і тому пов’язані з дуже широкою системою інших властивостей. Завдяки відмінностям у ступені глибини властивостей характеру характеристика людини не може бути зведена до переліку всіх симптомокомплексов, тобто систем взаємно пов’язаних властивостей характеру, як це спрощено представляють деякі зарубіжні психологи. Характеристика людини потребує розташування цих симптомокомплексов в глибину, виділення більш глибоких і більш поверхневих систем.

    По-друге, до числа структурних властивостей характеру відноситься активність, або сила, характеру. Активність характеру визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам. В цьому відношенні ми розрізняємо людей з сильним і зі слабким характером.

    по-третє, в структурний властивість характеру входить ступінь його стійкості або мінливості І стійкість і мінливість характеру — необхідні умови пристосувальною діяльності. Якщо б кожен раз при зміні зовнішньої обстановки іншим ставав і характер, тоді поведінка перетворилося б в чисто пасивний відгук, реакцію на зовнішню ситуацію, поведінку було б цілком пасивно-пристосувальних. Поведінка тварин тому і є більш пасивним, ніж поведінка людини, що потреби тварин легко змінюються в залежності від стану організму і зовнішніх умов. Активна діяльність людини тому, що властивості характеру продовжують направляти поведінку в найрізноманітніших обставинах життя, всупереч протидіючим умов.Тварина, наситившись, перестає шукати їжу, зустрівши небезпека, біжить від неї. Між тим працьовитість, якщо це стійка властивість характеру, проявляється навіть тоді, коли робота одноманітна, коли роботу не вміють оцінити і т. п. Саме тому людина не є рабом зовнішніх обставин. Він не тільки залежить від них, але й сам їх створює.

    Разом з тим не менш необхідна умова існування особистості — певна ступінь пластичності характеру. Пластичність (мінливість) характеру має двояке значення. По-перше, вона точно так само, як стійкість, умова активного впливу на середовище. Для того щоб дії і вчинки були доцільні, корисні, необхідно, щоб вони відповідали мінливих зовнішніх умов. Але це можливо тільки тоді, коли властивості характеру, що визначають індивідуально-своєрідні способи дії, самі в якійсь мірі будуть змінюватися під впливом зовнішніх умов. Якщо чоловік, який став вчителем, не в змозі був би позбутися властивої йому поступливості, поступливості, боязкості, то, завдяки своєму характеру, він був би поганим учителем. Насправді ж такий приреченості характеру не існує. По-друге, пластичність характеру — необхідна умова його розвитку і виховання. Тільки тому ми і можемо виховати і перевиховати характер, що він певною мірою пластичний. Ступінь стійкості і пластичності також індивідуально-своєрідна і являє собою властивість структури характеру в цілому.

    Структурні властивості характеру взаємопов’язані. Більш глибокі властивості разом з тим і більш активні і більш стійкі. Навпаки, більш поверхневі властивості менш активні і більш пластичні.

    Так як сила і стійкість властивостей характеру залежать від того, чи є вони стрижневими, центральними, то вони певною мірою визначаються змістом відносин особистості. Наприклад, більш глибокими, а тим самим і більш активними і стійкими в особистості будуть властивості характеру, що визначаються ставленням до колективу. Однак разом з тим активність і стійкість властивостей характеру відносно незалежні від змісту відносин особистості і мають формальний характер. Питання в кінцевому рахунку полягає в тому, куди спрямована ця активність, які вчинки вона звично породжує. Точно так само і стійкість характеру залежить від темпераменту і тому відносно незалежна від змісту життя особистості. Найбільшою стійкістю властивостей характеру відрізняється флегматичний темперамент. Тому сила і стійкість властивостей характеру, взяті самі по собі, ще не говорять про те, погану або гарну сторону спрямовано на розвиток характеру.

    Короткий опис статті: характеристика людини

    Джерело: Поняття і властивості характеру людини

    Також ви можете прочитати